Фольклор Бобринеччини

Календарно-обрядові пісні

Веснянка

Полуцвіти

Ой на горі полуцвіти процвітають

Усю гору кам’яну застеляють.

Просилася та донечка батенька свого:

Пусти ж мене, мій батенько,
На тую гору.

Пусти ж мене, мій батенько,

На тую гору.

Там я собі з полуцвітів
Віночок зів’ю.

Нащо ж тобі, дитя моє, той віночок,

Як ти в мене в цей деньочок,

Як цвіточок.

(Гавриш Олена Пантеліївна; українка;

14 лютого 1938 р.;

 с. Богодарівка Компаніївського району

Кіровогрдадської області;

записано 23 липня 2013 р.)

Родинно-обрядові пісні

Молода здає дівовання

Ой слухайте, добрі люди

Де голубка гуде

Ой то ж наша подруженька

Дівовання здає.

Ой нате ж вам подруженьки

Дівовання має.

Хорошенько ви гуляйте

Споминайте мене.

Полетіли голубоньки

На жовтий пісок

Та й забрали дівування

Й тонкий голосок.

Полинули голубоньки

Та й на ріки

Тай забрали дівування

Та й на віки.

Беріть, беріть, подруженьки

Не баріться

Як вийдете за ворота

Розділіться.

(Гавриш Олена Пантеліївна; українка;

14 лютого 1938 р.;

 с. Богодарівка Компаніївського району

Кіровогрдадської області;

записано 23 липня 2013 р.)

(про кохання)

*********

Як я садила айстри білі,

А ти поміг мені полить –

З тих пір я мрію про кохання,

З тих пір душа моя болить.

Як ти проходив моїм садом,

Я задивилась на твій стан.

Стояла довго під вербою,

Поки вечірній впав туман.

В моєму саду айстри білі,

Червоні, сині, голубі.

В моєму серці гаснуть сили –

Чужою стала я тобі.

Як умру я від кохання,

То поховайте серед трав.

Зірвеш ти першу білу айстру,

Згадаєш, хто тебе кохав.

(Яковенко Галина Андріївна;

українка;

2 вересня 1938 р.н.;

записано16 липня 2013р.)

На городі верба ряска

На городі верба ряска,

Та й та похилилася.

Що на тобі є красиве,

Що я в тебе влюбилася?

А я в тебе влюбилася

З вісімнадцяти годов.

Кожну ніченьку не спала

До дванадцяти часов.

У першому часу заснула.

Сниться мені перший сон:

Сняться мені карі очі,

Темно-русий волосок.

Постелю я постіль білу,

Спи, подушечко, сама,

А я піду подивлюся

З ким мій миленький гуля.

Пливе качечка по морю,

Ще й підбитий в ней носок.

Чути милого гармошку

І подружкин голосок.

Ой подружка, ти подружка,

Що ж ти наробила?

Я любила, ти одбила –

Я б так не вчинила.

Пливе качечка по морю,

До води не тулиться.

Був би милий коло мене,

Нащо мені вулиця.

Кину ключик я на воду –

Нехай покупається.

Дала милому свободу –

Нехай нагуляється.

(Яковенко Галина Андріївна;

українка;

2 вересня 1938 р.н.;

записано16 липня 2013р.)

Тебе я встріла навесні 

Тебе я встріла навесні,

В саду над тихою рікою.

Та й посадила я квітки,

На пам’ять зустрічі з тобою.

Згадай, як ти зі мною йшов,

Зірвав ти квітку над водою.

Ой не спокійная любов.

Я не знайду собі спокою.

Згадаю небо голубе,

І, повертаючись з роботи,

Я, виглядаючи тебе,

Виходжу часто за ворота.

Рости, коса моя, рости,

Коса ти русая, дівоча.

Ой розцвітай, моя краса,

Дівоче серце щастя хоче.

Тебе я встріла навесні,

В саду над тихою рікою.

Та й посадила я квітки,

На пам’ять зустрічі з тобою.

(Яковенко Галина Андріївна;

українка;

2 вересня 1938 р.н.;

записано 16 липня 2013р.)

Ой піду я в сад зелений

Ой піду я в сад зелений.

Соловейка вже нема.

Розкажу я всім дівчатам –

Не кохайтесь так, як я.

Закохатись дуже легко.

Розкохатись дуже злу.

За кохання серце мліє

Аж до горя доведе.

Ой ви, птахи й комарики,

Не літайте по горі,

Бо сама я добре знаю,

Що мій милий в чужині.

(Гавриш Олена Пантеліївна; українка;

14 лютого 1938 р.;

 с. Богодарівка Компаніївського району

Кіровогрдадської області;

записано 23 липня 2013 р.)

 (про жіночу долю)

Долина широка

Долина широка,

Калина висока,

Аж додолу

Гілля гнеться.

А під тою калиною

Стояв козак з дівчиною.

Дівчина стояла, сльози проливала,

Свою долю проклинала.

 – Ой якби я була знала,

Не йшла б заміж та гуляла.

У рідного батька, у рідної неньки,

Як маківка процвітала.

А тепер я буду знати,

Пізно лягати, рано вставати,

Свекрусі годити, зовицю любити.

Ой яке горе в світі жити.

А тепер я горе знаю,

Пізно лягла, рано встала.

Моє личко білесеньке, ще й чорнії брови

Зостануться лихій долі.

(Яковенко Галина Андріївна;

українка;

2 вересня 1938 р.н.;

записано 16 липня 2013р.)

 Ліричні пісні

Соціально-побутові пісні(козацькі)

Закувала зозуленька

Закувала зозуленька

В саду на помості

Приїхали до дівчини

Три козаки в гості

Один іде – коня веде

Другий коня в’яже

Третій під віконцем

Добрий вечір каже.

Добрий вечір, стара мати!

Дай води напитись.

Кажуть, в тебе дівка гарна –

Дай хоч подивитись.

Вода в сінях –

Піди та й напийся

Дівка в хаті на кроваті –

Піди  подивися.

Не холодна водиченька –

Піду до криниці.

Не хороша дівчинонька –

Піду до вдовиці.

А в вдовиці дві світиці,

Ще й третя кімната.

А в дівчини одна хата

Та й та не прибрата.

Закувала зозуленька

В саду на помості

Приїхали до дівчини

Три козаки в гості

(Яковенко Галина Андріївна;

українка;

2 вересня 1938 р.н.;

записано16 липня 2013р.)

Ой у полі огонь горить

Ой у полі огонь горить,

А в долині трава шумить,

А в тій траві козак лежить.

На травицю головою,

Накрив очі муравою,

А ніженьки нагайкою,

А рученьки китайкою.

Що в головах ворон крякче,

А в ніженьках коник скаче.

Не скач коник наді мною,

Не бий землі під собою,

Бо ти землі не доб’єшся,

З моря води не нап’єшся.

Біжи коню дорогою,

Дорогою широкою,

Тай підбіжи під віконце.

Стукни-грюкни у віконце.

Вийде мати розгнуздає,

Вийде мила – розпитає.

Ой ти коню вороненький,

Де ж мій милий молоденький.

Не плач мила й не журися,

Вже ж твій милий оженився.

Узяв собі паняночку.

В чистім полі земляночку.

Ой у полі огонь горить,

А в долині трава шумить.

(Яковенко Галина Андріївна;

українка;

2 вересня 1938 р.н.;

записано16 липня 2013р.)

Казка(соціально-побутова)

КАЗКА ПРО ЛІЛОФЕЮ

Дочку короля полонив водяник. Сім літ не відпускав він Лілофею з кришталевих хоромів. Сім  синів вона йому народила. Та ось Лілофеї

сон привидівся - землю рідну бачить, чує дзвін похоронний. Ублагала водяника, відпустив той її на часину.

Йде Лілофея полями рідними, трави їй кланяються, земля і небо хвалу співають. Вирішила не повертатись у підводне царство.

Коли це, під час бенкету, яблуко через вікно летить, чується голос водяника. Нагадує про синів.

–       Оддай мені четверо, решту собі лиш.

Та жорстокий водяник відповідав: 

–       Коли ділитись, то ділитись порівну тобі троє, мені троє. Сьомого теж поділимо - одна рука, мені, друга тобі, одна нога мені, друга тобі. Все поділимо, все поділимо".

Заплакала бідна Лілофея, розкланялась з рідними, з полями та сонцем і. пішла з-за сина на дно.

   (за Г. Лашкулом)

Використано матерали фольклорної практики студентки ІІ курсу ФФЖ Кіровоградського державного педагогічного університету ім. В. Винниченка Гавриш Катерини